Галопуюча «якісна» інфляція. Замість масла – маргарин, замість ковбаси – соя, замість сира – сирний продукт

14.10.2009

Питання безпечності та якості продуктів харчування в Україні були розглянуті на сьогоднішньому засіданні Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України. Основне питання - «Чим ми годуємо українців?».

 З цього приводу керівник проектів Української аграрної конфедерації Олександр Ярославський, який прийняв участь у засіданні, висловив свої міркування  стосовно обговорених проблем.

По-перше, Україна повторює помилку, що її свого часу припустились країни Євросоюзу, а саме застосовуючи, так зване, «вертикальне законодавство» у питаннях контролю за безпечністю продуктів харчування. В Україні  прийнято масу «вертикальних законів» щодо конкретних продуктів. Наприклад, «Про молоко та молокопродукти», «Про рибу та рибні продукти» та інші.

Недоліки вищевказаної системи виявилися під час спалаху сказу корів у Великобританії. Після цього ЄС почав активно переглядати законодавство у бік «горизонтального». Тобто, контроль за будь яким, скажімо, продуктом тваринного походження розпочинається з нагляду за безпечністю інгредієнтів кормів, якими годують тварин або птицю, та завершується контролем готових продуктів на полицях магазинів.

По-друге, у законодавстві ЄС не існує такого юридичного терміну як «якість». За  законами ЄС, вона є категорією ринковою (договірною). Тобто якість продукції обумовлюється її ціною. Натомість, існують такі юридичні категорії, що характеризують продукцію як «дефектну» або «небезпечну», за яку контролюючі органи можуть застосовувати суворі санкції.

Вітчизняне законодавство оперує терміном «якість» як юридичною категорією, що, у свою чергу, зумовлює складності дій контролюючих органів по відношенню до відповідальності виробників за власну продукцію. Наприклад, для зниження собівартості  підприємство виготовило вершкове масло, використовуючи якісні рослинні компоненти. Або м’ясокомбінат, замість курячого м’яса, додав у ковбасні вироби якісні обрубки крил або лапок. Такі продукти не несуть загрози життю та здоров’ю споживачів, але ж і застосувати штрафи за недотримання технології виробництва буде складно. Тому  ціна таких продуктів повинна відповідати їхній якості, що відображатиметься у цивільних договорах..

Отже, доцільно з українського законодавства вилучити юридичну категорію «якість», а виробники повинні відповідати перед контролюючими органами за виготовлення дефектної або небезпечної продукції.

По-третє. Ціна будь-якої продукції формується із складових частин, у тому числі із вартості сировини, і, за об’єктивними законами ринку, не можна отримати з якісної дорогої сировини дешеві продукти харчування. Більшість ходових продуктів харчування в Україні підпадає під категорію соціально-значущих, іншими словами – «політичних» продуктів, ціни на які формують настрої електорату перед виборами.  Але слід звернути увагу на те, за чий рахунок відбувається таке стримування цін. Значна частина виробників опинилась у ситуації, коли держава встановлює мінімальні ціни на сировину, контролює рівень рентабельності виробництва, торговельні надбавки та кількість посередників, тобто стримує інфляцію за рахунок підприємств, що задіяні у виробництві продуктів харчування. Це створює умови для активного пошуку виробниками джерел для зниження собівартості готової продукції шляхом заміни дорогих компонентів на дешеві (тваринні на рослинні) та розвитку тіньового виробництва фальсифікованої продукції, у тому числі й відомих брендів.

У результаті, маємо: замість масла – маргарин, замість ковбаси – сою, замість сира – сирний продукт, замість 500 грамів білого хліба – 450 сірого. З іншого боку, це те ж саме підвищення цін. Тобто інфляція цінова трансформується у «інфляцію якості».

Інформаційний центр УАК